Людина епохи Ренесансу: Майк Йогансен

Зірка харківського літературного авангарду, король більярда, вишуканий поет і неперевершений лінгвіст, поліглот, перекладач, сценарист епохи українського Відродження… 28 жовтня 1896 року в Харкові народився Майк Йогансен. Його ім'я — символ українського Ренесансу, поглинутого червоним терором.

Справжнє ім'я митця — Михайло Гервасійович Йогансен. Сім'я походила з німців. Та на запитання, чому він пише українською мовою, літератор відповідав: «Бо я не живу в Ірляндії, не живу в Тамбові».

Йогансен здобув у Харкові гарну гімназійну й університетську освіту: закінчив історико-філологічний факультеті Харківського університету. Він володів давньогрецькою мовою і латиною, німецькою і польською, добре знав англійську. Майк блискуче перекладав Шиллера, Шекспіра, Едгара Аллана По, Редьярда Кіплінґа. 

Після закінчення університету Йогансен припинив писати російською мовою. А перші вірші українською з'явилися у часи голодомору 1918–1922 років. Родина важко пережила голод: навіть саджали лушпиння картоплі, але батько, брат і сестра поета померли.

У мистецькому Харкові Йогансен зблизився з талановитими Хвильовим, Сосюрою, Елланом-Блакитним. У 1923 році вони утворили творчу спілку «Гарт»: дружили, веселилися, створювали нову цікаву літературу. А в 1926 році в Харкові виникла ВАПЛІТЕ, «Вільна академія пролетарської літератури». Саме цю завзяту творчу спілку згодом із особливою люттю розгромили сталінські кати.

Йогансен був мотором мистецького життя нашого міста: дружній, яскравий, богемний, він полюбляв жарти, містифікації та розіграші, грав у футбол, теніс, шахи та залучав інших до веселих витівок і пригод. 

Дослідники згадують, як Йогансен виграв партію на більярді й парі у Володимира Маяковського. Той був гарним гравцем, і коли приїхав до Харкова, із погордою дивився на місцевих. Він ​погодився на парі пролізти під більярдним столом у разі програшу партії. Майк переграв Маяковського, і двометровий поет на очах публіки вимушено протискувався під столом.

Йогансен організував «Техно-мистецьку групу А», випускав «УЖ» (Універсальний журнал). Його гасло: «Немає в світі такої речі, про яку не можна цікаво розповісти». Майк вважав, що кожен літератор має вміти розкрити будь-який сюжет, описати захоплюючу «подорож довкола власної кімнати».

Йогансен випробовував себе у різноманітних жанрах. Він писав романи, нариси, титри для німого кіно, поезії, дитячі оповідання про «Кота Чудила», гуморески. Українці любили його прозу: насмішкувату, абсурдистську, перемежовану приказками та байками.

А найбільше — роман-містифікацію, детектив «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших», і повість «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію».

Для театру Леся Курбаса «Березіль» у співавторстві з Хвильовим і Остапом Вишнею Йогансен написав оперету «Мікадо» та ревю «Алло на хвилі 477».

Майк титрував німе кіно, а згодом Олександр Довженко запросив його до створення сценарію фільму «Звенигора». Кіносценарій Йогансен писав із Юрком Тютюнником. Та згодом Довженко змінив сюжет, і розлючений Майк зняв своє авторство.

Оригінальний стиль його поезій захоплював і прихильників, і критиків. У Йогансена є вірші у футуристичному стилі та в романтичному: він придумував цікаві сюжети, балади. Митець також цікавився наукою: писав праці з теорії літератури, укладав словники, брав участь у створенні «скрипниківки», українського правопису 1928 року. 

Блискуча харизма Йогансена та оригінальна манера творчості зробила його чи не найяскравішою зіркою Харкова та українського авангарду загалом. Його талант захоплював, усюди коло Майка миттєво збиралася товпа зачарованих фанатів. Ерудиція, шарм, талант оповідача були неперевершені. 

Таку непересічну особистість помітили й сталінські каральні органи. Ілюзія свободи 20-х і початку 30-х років зникала, насувався тоталітарний жах. 

У 1937 році до будинку «Слово», де жили літератори, прийшли кати з нквс. Вони заарештували Йогансена, той мешкав у квартирі №12. Йогансена звинуватили в націоналістичній діяльності та у підриві соціалістичного ладу, і вибивали зізнання. 

Його засудили до розстрілу та розстріляли в Києві у Лук'янівській в'язниці 27 жовтня 1937 року напередодні дня народження. Йогансен не дожив одного дня до 42-річчя. 

Поет передбачив розгром української культури, катастрофу її діячів і власну загибель. Та все одно він мріяв про розквіт України, і що все його життя і творчість — недаремні: 

«… Оселившись у царстві тіней, буду вести розумну бесіду з Ґесіодом, Ґейне і Міґелем Сааведро де Сервантесом. Але я з ними говоритиму українською мовою, бо вірю, що наша квітчаста Батьківщина є діамант у гроні вільних народів світу».